Я знаю люди дуже важко всім,

І серце так стискається до болю.

 Та дуже прошу, прошу не спішіть,

 Ви не спішіть жалітися на долю...

Якщо ти зрячий і навколо світ-

Веселки барвами сіяє,то дякуй БОГУ

 бо не зрячому в житті

 І радості цієї вже немає...

 Якщо ногами босими в росу

 ти на світанку би могла ступити,

То дякуй долі і згадай людей

 Багато, хто не можуть це зробити.

 Як у гаю співає соловей,

чи листям шелестить тополя,

То ви щасливі,бо вам дано слух,

А багатьом це не судилась доля...

 То прошу подивіться навкруги

 І милосердні будьте до чужого болю,

а нарікати не спішіть

 і не спішіть жалітися на долю...

Третього грудня українське суспільство разом із світовим співтовариством відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. На сьогодні для України проблема захисту інвалідів набуває значення у зв’язку з постійним зростанням їх частки серед населення держави. По Україні чисельність осіб з особливими потребами у розрахунку на 1000 населення на початок 2015 року становила 60 осіб. 

Держава бере на себе конкретні зобов’язання з матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових, психологічних умов життя, надає їм пільги, конституційно гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для освіти, участі в економічній, політичній, соціальній та інших сферах життя суспільства.